Виховання інтелектуально-творчої, духовної особистості на уроках світової літератури

Людина захлинається у нескінченному потоці інформації. Щоб зорієнтуватися в ньому і не перетворитися на пасивного споживача, потрібно уміти швидко її обробляти, класифікувати й тлумачити. Впоратися з таким завданням здатна лише компетентна особистість зі сформованими уміннями інтерпретувати будь-яке явище, зокрема й художній текст.

   Компетентність старшокласника – це його широка світоглядна обізнаність, здатність бачити й розуміти навколишню дійсність, уміння адаптуватись до вимог життя у суспільстві, усвідомлювати своє призначення і роль у соціумі, здійснювати осмислені вчинки, ставити мету й досягати її, орієнтуватися у світі мистецтва і дійсності.

    Дієвим результатом системи формування інтерпретаційної компетентності слід вважати вироблення в особистості стійкої естетичної потреби у чуттєво-логічному сприйнятті й осмисленні явищ мистецтва, в умінні самостійно формулювати власні тлумачення та переконливо й аргументовано висловлювати їх у процесі художньо-творчої комунікації.           

Сучасна педагогіка стверджує, що самостійність — це моральна якість особистості, що виявляється в прагненні особистості без допомоги наставника проникнути в зміст навчального матеріалу, учитися жити в злагоді із собою та навколишнім світом. Мудрий педагог В. О. Сухомлинський розумів, що до­сягнути цього можна, лише крок за кроком вводячи дитину у світ різноманітних людських взаємин.

Напевне, якраз уроки літератури, на яких ви­ховуємо учнів на найкращих зразках культурних надбань людства, покликані стимулювати й роз­вивати інтелектуальні, емоційні, духовні потреби учня. Цей розвиток здійснюється в школі засобами літератури, королеви гуманітарних наук. Саме на уроках літератури учень має можливість обдумати питання про те, що таке Людина і життя, високі поняття духовності й культури, замислитися над непростим часом, у якому ми живемо і зіставити його з історичним шляхом людства. За словами В. О. Сухомлинського, «...бачити в красі оточуючо­го світу, у красі людських взаємин духовне благо­родство, доброту, сердечність і на цій основі ствер­джувати прекрасне в самому собі».

Звісно, якщо говорити про вічні, загально­людські цінності, то мета курсу світової літерату­ри базується на вихованні поваги до духовних скарбів людства, расової, етнічної, соціальної, ґендердої, релігійної толерантності, що сприяє формуванню в учня власної думки, своєї системи життєвих цінностей і пріоритетів, збере­женню й продовженню найкращих національних традицій.

Порушуючи такі загальнолюдські теми і проб­леми, як «митець і суспільство», «людина і су­спільство», «краса і мораль», проблеми самотності, «відчуження», самоцінності та самоствердження особистості в суспільстві, моральної відповідаль­ності тощо, школярі набувають громадянських умінь, учаться критично й незалежно, самостійно аналізувати та застосовувати отриману інформа­цію, висловлювати і публічно захищати власну по­зицію, вести дискусію.